Власники і користувачі домену, доменного імені, веб-сайту в інтернет-відносинах у судовій практиці

27 вересня 2016. Опубліковано в Новости за 2016г

З розвитком інформаційних відносин роль всесвітньої мережі Інтернет стала незамінною. Саме вона щодня об'єднує мільйони різних за професією і походженням людей для досягнення певних цілей: пошук інформації, отримання знань, надання послуг, укладення угод і т.д. Все частіше можна почути вислови «створити веб-сайт», «адміністратор домену», «делегувати доменне ім’я», проте не кожен може правильно їх роз’яснити.

Потреба в цих термінах настала у зв’язку з активним використанням комп’ютерних технологій, а в основному - глобальної мережі. Кожен комп'ютер при підключенні до Інтернету має свою власну унікальну адресу — число, яке складається з чотирьох байтів. Оскільки запам'ятовування десятків чи навіть сотень знаків є важким і недоцільним, цю проблему було вирішено шляхом введення спеціальних назв – доменів і доменних імен. Наприклад, коли потрібно знайти певний веб-сайт, простіше ввести його символічне ім'я, а не IP-адресу. З іншого боку, DNS (Domain Name System – Доменна Система Імен) влаштована таким чином, що дозволяє призначити декілька доменних імен одній IP, що дає можливість декільком веб-сайтам функціонувати на одній IP-адресі.

Як і інші сфери суспільних відносин, «інтернет-відносини» регулює право. Так, є ряд нормативних актів, які регламентують дане питання. Зокрема, вперше в Україні поняття «доменне ім’я» та «домен» використовується у постанові Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 522 «Про затвердження Порядку підключення до глобальних мереж передачі даних»:

- домен - частина адресного простору в мережі Інтернет, призначена для ідентифікації комп'ютера або групи комп'ютерів;

- доменне ім'я - буквено-цифровий вираз, що ідентифікує будь-який комп'ютер абонента у мережі Інтернет.

У ст. 1 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” вказано, що доменне ім'я ― це ім'я, яке використовується для адресації комп'ютерів і ресурсів в Інтернеті

Проте вже у ст. 1 Закону України “Про телекомунікації” ці поняття деталізовано:

домен ― частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється;

доменне ім'я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою.

Щодо поняття «веб-сайт», то воно міститься у наказі Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 25.11.2002 року № 327/225 «Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади», згідно з яким веб-сайт – це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб’єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.

Тобто для позначення певного сайту використовується доменне ім’я, яке створюється за допомогою доменів різних рівнів.

На практиці все це має такий вигляд: особа володіє сайтом з IP-адресою - 68.92.6.168., проте сайт має свою назву - «http://tops.org.ua/index.html», при цьому доменним ім'ям є «tops.org.ua.», а доменами – «tops», «org» і «ua».

Повертаючись до юридичної сторони питання можна зауважити, що чинне законодавство не містить єдиного підходу до розуміння цих термінів і недостатньо детально регулює цю сферу відносин. Ця проблема є відчутною на практиці, коли при вирішенні спорів суди намагаються розмежувати ці поняття.

Пунктом 12 Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено: «Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації». Часто особі відмовляють у задоволенні позову через відсутність достатніх доказів, які підтверджували б, що саме власником веб-ресурсу, на якому розміщена оспорювана інформація, є відповідач. Як відомо дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Але виникає запитання, чи є власник сайту власником доменного імені?

Позиція судів була однозначною: власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім'я. Доменне ім'я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім’ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім'я у відповідному домені (Рішення Рівненського міського суду від 07.05.2015 р. у справі № 569/8791/14-ц).

Таким чином, виникають правовідносини з реєстрації доменного імені, суб’єктами яких є: реєстрант, реєстратор та адміністратор адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені:

реєстрант - особа, що бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем в публічному домені. Це і є особа, якій належить доменне ім’я, а отже і сайт, для позначення якого воно використовується.

реєстратор - суб'єкт господарювання, який надає реєстранту послуги, необхідні для технічного забезпечення делегування і функціонування доменного імені.

адміністратор - адміністратор публічного домену, в якому відбувається делегування.

Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, таким чином, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім’я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту.

Відповідно належним підтвердженням того, що певна особа є власником сайту, є дані, отримані від адміністратора адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені, а також дані, отримані від реєстратора, який на підставі цивільно-правового договору, укладеного з реєстрантом, здійснював реєстрацію відповідного доменного імені. Окрім того, доменне ім’я може бути переделеговане іншій особі на підставі відповідного цивільно-правового договору.

Ще для прикладу апеляційний суд Чернігівської області у рішенні від 28.09. 2015 р. (справа № 750/13264/14) зазначає: «Веб-сайт (Website) - це об'єднана однією адресою (доменним іменем) сукупність документів фізичної чи юридичної особи. Доменне ім'я є ідентифікатором особи в мережі інтернет, а власник веб-сайту доменного імені може крім того визначити власну назву такого сайту (логотип)».

Дещо відмінним від загальної судової практики стало рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року (Справа 320/10302/14-ц). Особа звернулася з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації і належними відповідачами вважає власника доменного імені, та ВАТ, на якому він працює. Відповідач суду пояснив, що є власником доменного імені, однак ані він, ані ВАТ (директором якого він працює) не є власниками сайту, на якому розміщена стаття. На клопотання позивача, у національного реєстратора доменних імен були витребувані докази. У відповіді було зазначено, що реєстратор доменного імені не розміщує одноіменний веб-сайт на своїх технічних майданчиках і не є власником ІР-адреси. З цієї причини запитувана інформація щодо веб-ресурсу та ІР йому невідома. Тому суд сформував позицію, що відповідач є власником доменного імені (назви сайту), але не самого ресурсу.

Схожим до наведеного є рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 22.03.2016 р. (справа № 457/328/15-ц): «Як встановлено судом в судовому засіданні truskavets-mi.com.ua є відкритим суспільним сайтом доступ до якого має широке коло осіб. У матеріалах справи містяться відповідь реєстратора, відповідно до якої він не має об’єктивно та не може мати даних щодо власника сайту truskavets-mi.com.ua, а володіє лише інформацією щодо власника доменного імені truskavets-mi.com.ua. Таким чином, не пред'явлення вимог до безпосереднього поширювача інформації унеможливлює можливість надання оцінки діям відповідачів у взаємозв'язку із матеріалами позовної заяви».

Отже, суди приходять до висновку, що власниками доменного імені та веб-сайту можуть бути дві різні особи.

Така ситуація можлива, коли власник доменного імені передає його у власність або користування іншій особі на підставі відповідного договору або ж коли воно здійснюється без належної правової підстави, про що адміністратор та реєстратор не повідомляються.

Такої ж позиції дотримується Європейський суд з прав людини, який в своєму рішенні у справі «Паеффген проти Німеччини (PAEFFGEN GMBH v. Germany, № 25379/04, 21688/05, 21722/05, 21770/05, ECHR 2007)», вказав на те, що власник доменного імені вправі самостійно визначати способи його використання (розмістити рекламу, сайт про послуги і товари, зробити доступ платним або безкоштовним, здавати доменне ім'я в оренду, продати його).Тому виключне право на використання доменного імені має економічну цінність, а відповідно являється правом власності в змісті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Проаналізувавши наведені точки зору, можна констатувати, що суди все ще дотримуються традиційного підходу у вирішенні цього питання, проте вважається можливим, що в майбутньому такий підхід поступиться місцем іншому, оскільки передання доменних імен у користування стає дедалі актуальнішим. Тому при доведенні причетності особи до протиправних дій, зокрема, у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, а також про припинення порушення прав інтелектуальної власності, необхідно врахувати всі можливі варіанти відносин з реєстрації і користування доменними іменами.

http://advocat-cons.info/index.php?newsid=34710#.V-S_milkiJA